Бахчисарай (фотокнига)

Шаблон:Значения Шаблон:Карточка книги Бахчисарай - фотокнига на украинском, русском, английском языках.

3мiст СОДЕРЖАНИЕ CONTENTS

• MICTO СТАРОДАВН6 I ЮНЕ
• ГОРОД ДРЕВНИЙ И ЮНЫЙ
• ПЕРШЕ ЗНАЙОМСТВО ПЕРВОЕ ЗНАКОМСТВО THE FIRST ENCOUNTER
• ЩЕДРIСТЬ ГIР I ДОЛИН ЩЕДРОСТЬ ГОР И ДОЛИН THE MOUNTAINS' AND VALLEYS' LAVISH YIELD
• ПАЛАЦ-МУЗЕЙ ДВОРЕЦ-МУЗЕЙ THE PALACE-MUSEUM
• MICЬKI ОКОЛИЦI ГОРОДСКИЕ ОКРЕСТНОСТИ THE TOWN'S ENVIRONS
• BAKHCHISARAI

Авторский коллектив

Руководитель авторского коллектива Петр Францевич Купровский
Фотографии Андрея Васильевича Митюры
Текст Виктора Михайловича Скрипченко
Макет и художественное оформление Виталия Дмитриевича Фесенко
Громадський редактор В. Д. Касяненко

Выходные данные

Редактор Р.О. Замтарадзе
Редактор українського тексту С. К. Сосновський
Переклад з російської К. О. Пономаренка
Художній редактор В. В. Купчинський
Технічний редактор Н. Д. Крупська
Коректори С. А. Павловська, Т. П. Камінська
Коректор англійського тексту Р. О. Замтарадзе

Інформ. бланк № 1685
Здано на складання 27.05.85. Підписано до друку 10.02.86.
БЯ 01112. Формат 70Х100 1/32. Папір крейдяний, Гарнітура літературна.
Друк, офсетний. Умов. друк. арк. 5,20. Умом фарбо-
відбит. 26,82. Облік, вид. арк. 6,73. Тираж 50 000 пр.
Замовлення № 5—2169. Ціна 1 крб. 70 к.

Видавництво «Таврія», 333000, Сімферополь, вул. Горького, 5. Головне підприємство республіканського виробничого об'єднання «Поліграфкнига», 252057, Київ, вул. Довженко, 3

МІСТО СТАРОДАВНЄ І ЮНЕ

Для багатьох знайомство з цим містом починається зі шкільного підручника. Мільйони радянських людей, яким не довелось побувати в Бахчисараї, знають про нього і прочитаних ще в дитинстві класичних рядків поеми «Бахчисарайський фонтан», з однойменного й теж класичного балету. Тоді ж, ще зі шкільної лави, розкриваються перед нами сторінки історії міста: спустошливі набіги кримських феодалів на Україну, Росію, Польщу, походи у відповідь запорізьких і донських козаків, російських воїнів...

Бахчисарай наших днів багатоликий. Його минуле, відображене в літописах та художніх творах, лише частина ЦЬОГО образу. Для тих, хто приїздить сюди вперше, місто запам'ятовується архітектурними контрастами: поруч із середньовічним мавзолеєм можна побачити сучасні висотні будинки, а в оточенні типово місцевих будов, з їх підпірними стінами, сходами, навислими балконами, будинки в стилі південноукраїнської провінційної архітектури кінця минулого століття.

Бахчисарай не був би Бахчисараєм без пам'яток давнини. Популярністю своєю він зобов'язаний і палацоьі-музею,- і мавзолеям, і розташованим в околицях «печерним містам».

Бахчисарай не можна уявити без пам'ятників революційної та бойової слави. Вони повсюдно в сусідстві із давниною, і це глибоко символічно: культурне надбання надійно захищене Радянською владою, за яку боролись і віддали життя наші батьки й діди.

Бережуть бахчисарайці і сланні трудові традиції старших поколінь. Успішно здійснюється Продовольча програма. Район не раз перемагай у Всесоюзному соціалістичному змаганні. За успішне виконання планів 1985 року й одинадцятої п'ятирічки, гідну зустріч XXVII з'їзду КПРС він нагороджений перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ, який передано йому на вічне зберігання. На п'ятнадцяти промислових підприємствах Бахчисарая, у сфері служби побуту, в установах трудиться багатотисячний загін робітників та службовців — представники понад двох десятків необхідних народному господарству професій. Найбільші підприємства міста й району — комбінат «Будіндустрія» та ефіроолійний радгосп-завод.

Комбінат «Будіндустрія» — великий промисловий комплекс, що включає в себе заводи цементний та залізобетонних виробів, деревообробний, керамзитового гравію, кілька інших виробництв і ряд кар'єроуправлінь. Підприємство зажило доброї слави не тільки своєю продукцією, а й турботою про охорону навколишнього середовища. Тут, біля підніжжя гори Казанташ, де знаходиться комбінат, повітря не забруднене промисловими викидами — працює надійна система очищення. Бахчисарай — місто чистого неба, що немаловажно й для науки: неподалік — Кримська астрофізична обсерваторія АН СРСР (про неї мова далі).

Приблизно третина загальносоюзного виробництва трояндової олії... Таким високим показником може похвалитися лише одна в країні «фабрика ароматів» — Бахчисарайський ефіроолійний радгосп-завод. Підприємство це — діти ще перших п'ятирічок, йому понад п'ятдесят. Значна питома вага в економіці міста належить «харчовій індустрії». Продукція, що виробляється в Бахчисараї, різноманітна,— дитяче харчування та сировина для виготовлення фруктових вод, джеми та компоти, соки, варення, повидло... Вироби місцевих заводів знаходять споживача всюди — на Україні, у Прибалтиці, в центральних областях Росії, на Крайній Півночі...

За останні 15 20 років у місті й районі побудовано десятки громадських будівель. Нові Будинки культури, школи, клуби, медичні установи, підприємства служби побуту — все це свідчення зрослого життєвою рівня трудящих, постійної турботи нашої партії і держави про підвищення їх добробуту. Яскравою ілюстрацією до цих слів можуть служити споруджені за останній час приміщення центральної районної лікарні й поліклініки, 4-ї середньої школи, торговий центр. І, звичайно, житлові будинки нової, південно-західної частини міста.

Привертають увагу багатоповерхові корпуси учбового містечка. Розміщене в них Бахчисарайське середні професійно-технічне училище готує спеціалістів для будов — слюсарів, столярів, газозварників, електромонтажників... Поруч — будівельний технікум: звідси виходять майстри-будівельники широкого профілю, яким доведеться зводити різноманітні будинки цивільні й промислові.

Бахчисарай по праву називають містом стародавнім і юним. Сучасне соціалістичне місто-трудівник добре пам'ятає своє минуле — далеке, що йде у глиб століть, і недавнє, відзначене небувалим в історії всенародним подвигом.

До розповіді про трудовий внесок бахчисарайців, про виго-товлювану ними продукцію ми ще повернемось. А тепер розповімо коротко про їх внесок у велику Перемогу — хай скромний, та все ж помітний.

22 червня 1941 року... З перших днів війни місто, як і вся країна, живе й працює під девізом: «Все для фронту!» Про хід військової мобілізації, про політичне й трудове піднесення серед трудящих красномовно свідчать документи.

24 червня 1941 року. «Бахчисарай. Понад 100 заяв надійшло від добровольців. 15 безпартійних стахановців, мобілізованих до РСЧА, просили прийняти їх до лав ВКП(б), заявляючи: «Хочемо приїхати на фронт комуністами».

У місті й районі... розміщено 1500 дітей та матерів з Севастополя, Качі. Вони тепло прийняті бахчисарайцими...»

17 серпня 1941 року. «В Бахчисараї... одних лише комсомольці» вийшло на недільник 800 чоловік...»

Потім були два з половинок) роки жорстоких випробувань. Місто окуповане фашистами, в ньому встановлено пресловутий «новий порядок»: грабежі, катування, масові розстріли... Але місто не здається. На боротьбу з фашистами піднімаються молоді патріоти — бахчисарайські комсомольці, начолі підпільної групи — комуністи І. Наситі, А. Болек.

Підпільники підтримували зв'язок з партизанами, збирали розвідувальні дані про ворога, розповсюджували листівки. Незадовго до визволення міста окупантам вдалося вислідити патріотів. 29 лютого та 10 квітня 1944 року — двома групами — вони були розстріляні. Нині над братською могилою підпільників — комуністів і комсомольців — встановлено обеліск.

Багато славних справ на рахунку бахчисарайських партизанів.

Партизанський рух набрав у районі такою розмаху, ЩО гітлерівці не почували себе господарями становища. Так було буквально з перших днів окупації. Бахчисарайський загін, сформований з місцевих жителів (очолював його спочатку Н. Сизов, потім М. Македонський, комісаром був В. Чорний), прекрасно орієнтувався на місцевості, і це дозволяло йому завдавати сміливих і несподіваних ударів. Один за одним проводилися рейди проти ворожих військ в навколишніх селах, було успішно атаковано й обстріляно гарнізон, що розташувався у місті.

На початку 1942 року в загоні налічувалося 200 чоловік. Уже в перші місяці бойових дій партизани знищили понад 600 гітлерівців, вивели з ладу багато автомашин, пустили під укіс 2 ешелони та підірвали 4 мости. А наступного, 1943 року вся гірська й передгірна частина району стала партизанським краєм.

Нелегкою ціною давалась перемога. У сутичках із озброєними до зубів карателями загинуло багато народних месників: перший командир загону К. Сизов, бійці П. Бербері, М. Боби-льов, М. Горський, М. Палій, М. Спаї, Є. Сидельников, Ю. Прихода...

Обеліск на честь партизанін-бахчисарайцін установлено на розвилці доріг, що ведуть із старого міста в нове. На пам'ятнику лаконічний напис: «Вічна слава партизанам, що боролися на бахчисарайській землі. 1941 —1944».

Бахчисарай було очищено від гітлерівців 14 квітни 1944 року. Ще до приходу Червоної Армії, 13 та 14 квітня, успішні бої з окупантами вели партизани — 6-а бригада Південного з'єднання. Особливо відзначився в боях за Бахчисарай загін, яким командував І. Урсол.

Із сльозами радості зустрічали бахчисарайці воїнів-визволителів — підрозділи 19-го танкового корпусу, рухомий загін 315-ї стрілецької дивізії.

Пам'ять про визволителів, які не дожили до світлого дня Перемоги, увічнено в меморіалі бойової (лави. Тут у братських могилах поховано 468 бійців і командирів Червоної Армії. На честь героїв громадянської та Великої Вітчизняної воєн запалено Вічний вогонь. Якщо від палацу дещо повернути назад по вулиці Леніна, опинимось на місці, де відбувалися знаменні для міста події. Ліворуч при дорозі, у невеликому двоповерховому будинку, засідав 1918 року вперше створений орган нової, народної влади — Бахчисарайська Рада робітничих, селянських та солдатських депутатів.

Вперше Радянську владу встановлено в Бахчисараї у січні 1918 року. Та була ще важка й кровопролитна боротьба, перш ніж влада трудящих перемогла остаточно. Сталося це лише через три роки, 14 листопада 1920 року.

Великі були й жертви. Багато бійців Бахчисарайського червоногвардійського загону — першого військового формування пролетарів міста — загинуло в боях з кайзерівськими окупантами, інші — від рук білогвардійців. На честь полеглих червоноїнардійців біля палацу-музею (там, де тепер меморіал революційної та бойової слави) встановлено пам'ятник — монументальний саркофаг. Напис на ньому промовляє: «Тут поховані 13 бійців 1-го Бахчисарайського червоногвардійського загону, закатованих білогвардійцями 1918 року».

Бахчисарайці свяо шанують пам'ять борців та Радянську владу, та свободу й незалежність Батьківщини. Біля пам'ятників меморіалу — завжди живі квіти.

В літопису міста є сторінки, пов'язані з подвигами російських воїнів. Коли почалася Кримська війна (1853—1856), Бахчисарай опинився у безпосередній близькості до фронту: воєнні дії йшли на підступах до нього, театром запеклих боїв став Севастополь. День і ніч до прифронтовою міста надходили поранені, через нього йшли свіжі підкріплення до обложеного Севастополя, обози з військовим спорядженням, продовольством. У палаці, в приміщеннях Успенського монастиря було влаштовано госпіталь. Від ран та хвороб тут померли тисячі захисників Севастополя: на одному лише старому міському цвинтарі поховано 4 тисячі російських воїнів. На місці їх братських поховань стоїть скромний пам'ятник кам'яна каплиця.

Біля воріт палацу-музею і на околиці села Новопавлівки можна побачити кам'яні колони. Ці дорожні знаки (так звані «милі») — пам'ятки часів приєднання Криму до Росії. їхній вік — 200 років. Бахчисарай пам'ятає генерал-поручика О. В. Суворова: прославлений полководець жив тут у 1778—1779 роках. Завдяки його військовому та дипломатичному таланту Росії вдалося уникнути воєнних сутичок з Туреччиною. Приєднання півострова до Російської держави (1783) було мирним політичним актом.

З того часу Бахчисарай — колишня столиця Кримського ханства — на довгі роки стає тихим заштатним містом Сімферопольського повіту, спочатку Таврійської області, потім — губернії. Вже тоді це було старе місто: про його минуле, про те, як воно виникло, розповідали легенди.

В історичному документі Бахчисарай надано вперше 1502 року. Це перший достовірний факт біографії міста. Деякі дослідники відносять його виникнення до більш раннього часу — кінця XIV століття. На це, як побачимо, теж є свої підстави.

Біографія міста нерозривно зв'язана з палацом, що становить нині одну з головних його пам'яток. І місто, і палац з'явилися на цій землі майже одночасно. Місто, ймовірно, дещо раніше, проте палац дав йому назву: «Бахчисарай» означає н перекладі «палац у саду».

Життя палацу таке ж тривале. Створювався він протягом століть від початку XVI до другої половини XVIII — і в нинішньому вигляді несе на собі відбиток багатьох перебудов та переробок, різних архітектурних стилів. Тут химерно переплелись мистецтво Близького Сходу, Ірану, Західної Сиропи, України та Росії, отже, про палац можна говорити як про пам'ятку інтернаціональну.

Найперша споруда, про яку збереглися вірогідні дані,— так звані Залізні двері, або Портал Алевіза. Створений портал відомим італійським зодчим Альвізе Нові, що його знали на Русі на прізвище Алевіз, або Фрязин Новий. Дата на порталі 1503 рік. Ця визначна будівля, яку витримано в дусі зрілого Ренесансу, свідчить про незвичайну майстерність Алевіза.

Ранніх споруд, зведених у XVI столітті, збереглося небагато. До них треба віднести перш за псе Зал Ради та Суду й Малу палацову мечеть, однак і тут ми знаходимо відлуння пізнішого часу.

Наприклад, Зал Ради та Суду позначений впливом європейського мистецтва (барокко, ампір), у малюваннях відчутні українські народні мотиви, а частина вітражів належить вже до нашого часу — виконані італійським майстром П. Пелліні та сучасними українськими майстрами-реставраторами.

Більшість споруд палацу — пізні, останнього будівельного періоду. Це вже вік XVIII, друга його половина. Та саме споруда тих років — Фонтан сліз — прославила палац, привернула до нього увагу двох найвидатніших поетів слов'янства — Пушкіна й Міцкевича.

Отже, ми у Фонтанному дворику. Обидва фонтани, що тут стоять, споруджено в XVIII столітті; скромний, непомітний Фонтан сліз — у 1764 році. Його творець — іранський майстер Омер — зумів поєднати строгість архітектурної форми з добірною витонченістю орнаменту. Народна фантазія додала до цього поетичну легенду, і фонтан став у нашій свідомості символом скорботи, пам'ятником вірного кохання.

Усна народна творчість дала поштовх пушкінському натхненню. Під враженням подорожі до Бахчисарая (вересень 1820 року) народились поема «Бахчисарайський фонтан» та гімн дітищу Омера вірш «Фонтанові Бахчисарайського палацу». Шаблон:Цитата

П'ять років по тому в палаці побував Міцкевич. Може, під тихий дзвін крапель прийшли до нього рядки сонету «Бахчисарай»: Шаблон:Цитата Поетичні й деякі назви палацових споруд: Золотий кабінет, Басейновий садок, Соколина башта... Є серед них і досить красномовні. Неважко здогадатись про призначення Посольського залу, Літньої бесідки, Залу Суду та Ради...

Протягом усієї своєї історії палац безперервно змінювався. Не раз його перебудовували, поновлювали, розмальовували й перефарбовували. Провадилися в минулому та нинішньому століттях ремонтні роботи, що спотворили справжнє обличчя палацу, була (вже за нашого часу) перша наукова реставрація, виконана спеціалістами Держбуду УРСР.

У палаці нині историко-архітектурний музей, експозиція якого знайомить з минулим міста та південно-західного Криму. Музей дуже популярний один з найбільш відвідуваних в області.

Гостям Бахчисарая, що приїздять сюди з боку Севастополя, випадає рідкісна можливість оглянути прямо з дороги, не виходячи з машини, і міську старовину, і новобудови. Тут, на в'їзді, новий Бахчисарай, який став за останні два десятиліття містом «висоток», мирно уживавТЬСЯ зі старим: ліворуч і праворуч від шосе ви побачите середньовічні мавзолеї.

Огляд почнемо з найдавнішого мавзолею — він праворуч біля дороги. Передусім звертаєш увагу на благородство форм, майстерну обробку каменю. І як все, здавалося б, просто: квадрат, восьмигранник, півсфера... На думку дослідників, мавзолей споруджено наприкінці XIV — початку XV століття.

Згадаймо дату заснування міста: 1502 рік. Якщо йти не від першої згадки, а від найраннішої пам'ятки, то Бахчисарай виявиться старшим на сто з лишком років.

З протилежного боку дороги, дещо нижче її,— ще три мавзолеї. Вони збудовані пізніше (XV —кінець XVI століття) й теж приваблюють простотою та витонченістю форм, високим мистецтвом каменярів.

На ранній, початковий період історії міста проливає світло ще одна монументальна споруда, розташована у безпосередній близькості до палацу-музею. Щоб оглянути її, треба від школи № 2 піднятися на пагорб. Пам'ятка — це теж мавзолей — належить, судячи з архітектури, до XIV—XV століть. Обличчя її не таке строге, як в мавзолею, що ми оглянули в новому місті. Певну святковість надають будівлі подовжений купол і відкритий дворик, стіни якого прорізані стрілчастими арками й оздоблені вузькими декоративними бійницями. Мавзолеї — найдавніші пам'ятки Бахчисарая. Крім цінності історичної, вони мають і безсумнівну культурну, естетичну цінність. До того ж це єдині свідчення початкової пори міста.

Цікаві своїми пам'ятками, визначними місцями навколишні гори. Коли Бахчисарая ще не існувало, тут вже були значні поселення, монастирі, феодальні замки, невеликі укріплені захистки. Усе, що від них уціліло, відомо тепер під загальною назвою «печерних міст». Здебільшого пам'ятки ні розташовані на плитоподібних верховинах, на мальовничих скелях.

Поняття «печерні міста» умовне. Мандрівникам кінця XVIII — ПОЧАТКУ XIX століття, котрі ввели його в літературу, були відомі й ними описані вирублені у скелях печери. Лише згодом, завдяки археологічним розкопкам, учені встановили, що основу більшості «печерних міст» становлять наземні будівлі — укріплення, житлові будинки, храми, а печерні приміщення мали найчастіше підсобне значення — господарське або оборонне.

«Печерне місто» — це звичайно цілий комплекс споруд. Деякі з таких комплексів були великими за середньовічних уявлень містами, площею до 10—15 гектарів, інші малі — лише 1 — 2 гектари. Одне з найбільших — Чуфут-Кале — розташоване за 3,5 кілометра від Бахчисарая.

Коли виникли «печерні міста»? Єдиної точки зору поки нема. Гадають, що багато з них зародилося ще на зорі середньовіччя. Так, виникнення «печерного міста» Чуфут-Кале вчені відносять до VI століття. Існувало воно понад тисячу років. Найбільше з «печерних міст», колись (у XIV—XV століттях) столиця незалежного князівства, засноване, певно, у V—VI століттях. Називають його по-різному — Феодоро, Мангуп, причому обидві назви такі ж давні, як і саме місто, а можливо (є й таке припущення), набагато старіші. Про вік пам'яток історії, що розташовані в Бахчисараї та його околицях, ідуть суперечки. І це природно: бракує даних. Але з кожним роком їх стає все більше. Багато що уточнюється, переглядається. Сьогодні ми можемо сказати з певністю, що людина живе тут, на місці нинішнього Бахчисарая, якнайменше 40 тисяч років. Радянські археологи встановили, що у південно-східній частині міста (район вулиці Басенка) — одна з найбільших в Криму палеолітичних стоянок. Тепер вона відома всьому світові під назвою Старосільської.

В околицях міста, де розміщені його стародавні пам'ятки, знаходиться й сучасна установа, обладнана за останнім словом науки й техніки,- Кримська ордена Трудового Червоного Прапора астрофізична обсерваторія АН СРСР. Це всесоюзного й всесвітнього значення центр, що займається вивченням фізики Сонця. В обсерваторії працюють 50 докторів і кандидатів наук, з 1952 року нею керує один з найвизначніших астрофізиків світу академік А. Б. Сєвєрний.

Тут, у селищі Научному, радянськими вченими уперше відкрито явище пульсації Сонця, баї аго зроблено ними для з'ясування природи сонячних спалахів, магнітних полів на Сонці Радянські астрофізики підтримують тісні контакти зі своїми зарубіжними колегами. Традиційними стали в містечку астрофізиків міжнародні симпозіуми, часто приїздять сюди делегації вчених із різних країн світу. В розпал літнього сезону Бахчисарай, звичайно тихий і малолюдний, стає невпізнанним. На старих вузьких вуличках міста, в палаці-музеї можна зустріти гостей з усіх п'ятнадцяти братніх республік Радянського Союзу й майже 40 країн світу — з Чехословаччини, Польщі, Болгарії, Угорщини, Румунії, Німецької Демократичної Республіки, Федеративної Республіки Німеччини, Франції, Сполучених Штатів Америки... І це зрозуміло: місто давно вже стало одним з пені рік туризму.

Разом з авторами цієї книги ви пройшли, дорогий читачу, найбільш визначними, традиційно туристськими місцями Бахчисарая. Вашому погляду відкрилися святі для всіх нас реліквії недавнього минулого, краса сьогоднішніх мирних буднів, ви відчули особливий, притаманний лише цьому місту, колорит давнини. Своєрідність Бахчисарая, зв'язок часів, який почуваєш на кожному кроці, відобразив кримський поет Борис Серман.

Шаблон:Цитата На цьому завершується наше знайомство з Бахчисараєм, його ближніми й дальніми околицями Якщо ви колись зупинили на цьому місті свій вибір, ваші сподівання справдяться і вам знову й знову захочеться приїхати сюди. Не прощаємось з вами. До нових зустрічей!

Город древний и юный

Для многих знакомство с этим городом начинается со школьного учебника. Миллионы советских людей, которым не довелось побывать в Бахчисарае, знают о нем по прочитанным еще в детстве классическим строкам поэмы «Бахчисарайский фонтан», по одноименному и тоже ставшему классикой балету. Тогда же, на школьной скамье, раскрываются перед нами страницы истории города: опустошительные набеги крымских феодалов на Украину, Россию, Польшу, ответные походы в Крым запорожских и донских казаков, русских войск...

Бахчисарай наших дней многолик. Его прошлое, отраженное в летописях и художественных произведениях,— лишь частица этого образа. Для тех, кто приезжает сюда впервые, город запоминается архитектурными контрастами: рядом со средневековым мавзолеем можно увидеть современные высотные дома, а в окружении типично местных построек, с их подпорными стенами, лестницами, нависающими балконами,— здания в стиле южноукраинского провинциального зодчества конца прошлого столетия.

Бахчисарай не был бы Бахчисараем без памятников старины. Популярностью своей он обязан и дворцу-музею, и мавзолеям, и расположенным в окрестностях «пещерным городам».

Бахчисарай невозможно представить без памятников революционной и боевой славы. Они повсеместно соседствуют с древностью, и это глубоко символично: культурное наследие надежно защищено Советской властью, за которую боролись и отдали жизнь наши отцы и деды.

Хранят бахчисарайцы и славные трудовые традиции старших поколений. Успешно осуществляется Продовольственная программа. Район неоднократно выходил победителем во Всесоюзном социалистическом соревновании. За успешное выполнение планов 1985 года и XI пятилетки, достойную встречу XXVII съезда КПСС он награжден переходящим Красным знаменем ЦК КПСС, Совета Министров СССР, ВЦСПС и ЦК ВЛКСМ, которое передано ему на вечное хранение.

На пятнадцати промышленных предприятиях Бахчисарая, в сфере службы быта, в учреждениях трудится многотысячный отряд рабочих и служащих — представители более двух десятков необходимых народному хозяйству профессий.

Крупнейшие предприятия города и района — комбинат « Строй-индустрия» и эфиромасличный совхоз-завод.

Комбинат « Строй индустрия» — большой промышленный комплекс, включающий в себя заводы цементный и железобетонных изделий, деревообрабатывающий, керамзитового гравия, несколько других производств и ряд карьероуправлений. Предприятие снискало себе добрую славу не только своей продукцией, но и заботой об охране окружающей среды. Здесь, у подножия горы Казанташ, где находится комбинат, воздух не загрязнен промышленными выбросами — работает надежная система очистки. Бахчисарай — город чистого неба, что немаловажно и для науки: неподалеку — Крымская астрофизическая обсерватория АН СССР (о ней речь впереди).

Примерно треть общесоюзного производства розового масла... Таким высоким показателем может похвалиться лишь одна в стране «фабрика ароматов» — Бахчисарайский эфиромасличный совхоз-завод. Предприятие это — детище первых пятилеток, ему немногим более пятидесяти. Значительный удельный вес в экономике города занимает «пищевая индустрия». Производимая в Бахчисарае продукция разнообразна — детское питание и сырье для производства фруктовых вод, джемы и компоты, соки, варенье, повидло... Изделия местных заводов находят потребителя повсюду — на Украине, и Прибалтике, на Крайнем Севере...

За последние 15—20 дет в городе и районе построены десятки общественных зданий. Новые Дома культуры, школы, клубы, медицинские учреждения, предприятия службы быта — все по свидетельства возросшего жизненною уровня трудящихся, постоянной заботы нашей партии и государства о повышении их благосостояния. Яркой иллюстрацией к этим словам могут служить построенные за последнее время здания центральной районной больницы и поликлиники, 4-й средней школы, торговый центр. И, конечно, жилые дома новой, юго-западной части города.

Привлекают внимание многоэтажные корпуса учебною городка. Разместившееся в них Бахчисарайское среднее профессионально-техническое училище готовит специалистов для строек слесарей, столяров, газосварщиков, электромонтажников.. Рядом строительный техникум: отсюда выходят мастера строители широкою профили, которым предстоит возводить разнообразные здания — гражданские и промышленные.

Бахчисарай по праву называют юродом древним и юным. Современный социалистический юрод-труженик хорошо помнит свое прошлое — далекое, уходящее в глубь веков, и недавнее, отмеченное небывалым в истории всенародным подвигом.

К рассказу о трудовом вкладе бахчисарайцев, о производимой ими продукции мы еще вернемся*. А теперь расскажем коротко об их вкладе в великую Победу — пусть скромном, но все же заметном.

22 июня 1941 года... С первых же дней войны юрод, как и вся страна, живет и работает под девизом «Все для фронта!» О ходе военной мобилизации, о политическом и трудовом подъеме среди трудящихся красноречиво говорят документы.

24 июня 1941 года. «Бахчисарай. Больше 100 заявлений поступило от добровольцев. 15 беспартийных стахановцев, мобилизованных в РККА, просили принять их в ряды ВКП(б), заявив: «Хотим приехать на фронт коммунистами».

В городе и районе... размешены 1500 детей и матерей из Севастополя, Качи. Они тепло приняты бахчисарайцами...» 17 августа 1941 года.

«В Бахчисарае... одних только комсомольцев вышло на воскресник 800 человек...»

Потом были два с половиной года жестоких испытаний. Город оккупирован фашистами, в нем установлен пресловутый «новый порядок»: грабежи, пытки в застенках, массовые расстрелы... Но город не сдается. На борьбу с фашистами поднимаются молодые патриоты — бахчисарайские комсомольцы, во главе подпольной группы — коммунисты И. Касиен, А. Болек.

Подпольщики поддерживали связь с партизанами, собирали разведывательные данные о противнике, распространяли листовки. Незадолго до освобождения юрода оккупантам удалось выследить патриотов. 29 февраля и 10 апреля 1944 года — двумя группами — они были расстреляны. Ныне над браге кой могилой подпольщиков, коммунистов и комсомольцев установлен обелиск.

Много славных дел на счету народных мстителей партизан-бахчисарайцев.

Партизанское движение приняло в районе такой размах, что гитлеровцы не чувствовали себя хозяевами положения. Так было буквально с первых дней оккупации. Бахчисарайский отряд, сформированный из местных жителей (возглавлял его вначале К. Сизов, затем М. Македонский, комиссаром был В. Черный), прекрасно ориентировался на местности и это позволяло ему наносить смелые и неожиданные удары. Один за другим следовали рейды против вражеских войск в окрестных деревнях, был успешно атакован и обстрелян гарнизон, разместившийся в городе.

К началу 1942 года в отряде насчитывалось 200 человек. Уже за первые месяцы боевых действий партизаны уничтожили более 600 гитлеровцев, вывели из строя множество автомашин, пустили под откос 2 эшелона и взорвали 4 моста. А в следующем, 1943 году вся горная и предгорная часть района стала партизанским краем.

Нелегкой ценой давалась победа. В схватках с вооруженными до зубов карателями погибли многие народные мстители: первый командир отряда К. Сизов, бойцы П. Бербери, Н. Бобылев, М. Горский, М. Палей, Н. Спаи, Е. Сидельников, Е. Прихода... Обелиск в честь партизан-бахчисарайцев установлен на развилке дорог, ведущих из старого города в новый. На памятнике — лаконичная надпись: «Вечная слава партизанам, сражавшимся на бахчисарайской земле. 1941 — 1944».

Бахчисарай был очищен от гитлеровцев 14 апреля 1944 года. Еще до прихода Красной Армии, 13 и 14 апреля, успешные бои с оккупантами вели партизаны — 6-я бригада Южною соединения. Особо отличился в боях за Бахчисарай отряд, которым командовал И. Урсол. Со слезами радости встречали бахчисарайцы воинов-освободителей — подразделения 19-го танкового корпуса, подвижной отряд 315-й стрелковой дивизии.

Память об освободителях, не доживших до светлого дня Победы, увековечена в мемориале боевой Славы. Здесь в братских могилах похоронены 468 бойцов и командиров Красной Армии. В честь героев гражданской и Великой Отечественной войн зажжен Вечный огонь. Если от дворца несколько вернуться назад по улице Ленина, окажемся на месте, где происходили знаменательные для города события. Слева у дороги, в небольшом двухэтажном здании, заседал в 1918 году впервые созданный орган новой, народной власти — Бахчисарайский Совет рабочих, крестьянских и солдатских депутатов.

Впервые Советская власть была установлена в Бахчисарае в январе 1918 года. Но предстояла еще тяжелая и кровопролитная борьба, прежде чем власть трудящихся победила окончательно. Произошло это три года спустя, 14 ноября 1920 года. Огромны были и жертвы. Многие бойцы Бахчисарайского красногвардейского отряда — первого воинского формирования пролетариев города — погибли в боях с кайзеровскими оккупантами, другие — от рук белогвардейцев. В честь павших красногвардейцев близ дворца-музея (там, где ныне мемориал революционной и боевой славы) установлен памятник — монументальный саркофаг. Надпись на нем гласит: «Здесь похоронены 13 бойцов 1-го Бахчисарайского красногвардейского отряда, замученных белогвардейцами в 1918 году».

Бахчисарайцы свято чтят память борцов за Советскую власть, за свободу и- независимость Родины. У памятников мемориала — всегда живые цветы.

В летописи города есть страницы, связанные с подвигами русских воинов. Когда началась Крымская война (1853-1856), Бахчисарай оказался в непосредственной близости к фронту: бои шли на подступах к нему, театром ожесточенных сражений стал Севастополь. День и ночь в прифронтовой город поступали раненые, через нею проходили свежие подкрепления в осажденный Севастополь, обозы с военным снаряжением, продовольствием. Во дворце, в помещениях Успенскою монастыря был устроен госпиталь. От ран и болезней здесь умерли тысячи защитников Севастополя: на одном лишь старом городском кладбище похоронены 4 тысячи русских воинов. На том месте, где находились их братские могилы, стоит скромный памятник — каменная часовня.

У ворот дворца-музея и у села Новопавловки можно увидеть каменные колонны. Эти дорожные знаки (так называемые «мили») — памятники времен присоединения Крыма к России. Их возраст — 200 лет. Бахчисарай помнит генерал-поручика А. В. Суворова: прославленный полководец жил здесь в 1778—1779 годах. Благодаря его военному и дипломатическому таланту России удалось избежать военных столкновений с Турцией. Присоединение полуострова к Российскому государству (1783) было мирным политическим актом.

С того времени Бахчисарай — бывшая столица Крымского ханства — на долгие годы становится тихим заштатным городом Симферопольского уезда, вначале Таврической области, затем — губернии. Уже тогда это был старый город: о его прошлом, о том, как возник он, рассказывали легенды.

В историческом документе Бахчисарай упомянут впервые в 1502 году. Это первый достоверный факт биографии города. Некоторые исследователи относят его возникновение к более раннему времени — концу XIV века. Для этого, как увидим, тоже есть свои основания. Биография города неразрывно связана с дворцом, составляющим ныне одну из главных его достопримечательностей. И город, и дворец появились на этой земле почти одновременно. Город, вероятно, несколько раньше, однако дворец дал ему название: «Бахчисарай» означает в переводе «дворец в саду».

У дворца такая же долгая жизнь. Создавался он на протяжении столетий — с начала XVI до второй половины XVIII — и в нынешнем виде несет на себе печать многих перестроек и переделок, различных архитектурных стилей. Здесь причудливо переплелись искусство Ближнего Востока, Ирана, Западной Европы, Украины и России, поэтому о дворце можно говорить как о памятнике интернациональном.

Самое раннее сооружение, о котором сохранились достоверные сведения,— так называемая Железная дверь, или Портал Алевиза. Создан портал известным итальянским зодчим Альвизе Нови, которого знали на Руси под прозвищем Алевиз, или Фрязин Новый. Дата на памятнике — 1503 год. Эта выдающаяся постройка, выдержанная в духе зрелого Ренессанса, свидетельствует о незаурядном мастерстве Алевиза. Ранних построек, возведенных в XVI веке, сохранилось немного. К ним надо отнести прежде всего Зал Совета и Суда и Малую дворцовую мечеть, но и здесь мы находим отголоски более позднего времени. Например, Зал Совета и Суда отмечен влиянием европейского искусства (барокко, ампир),, в росписях ощутимы украинские народные мотивы, а часть витражей принадлежат уже нашему времени — выполнены итальянским мастером П. Пеллини и современными украинскими мастерами-реставраторами.

Большинство построек дворца — поздние, последнего строительного периода. Это уже век XVIII, вторая его половина. Но именно сооружение тех лет — Фонтан слез — прославило дворец, привлекло к нему внимание двух величайших поэтов славянства — Пушкина и Мицкевича.

Итак, мы в Фонтанном дворике. Оба стоящих здесь фонтана сооружены в XVIII столетии: скромный, незаметный Фонтан слез — в 1704 году. Его создатель — иранский мастер Омер — сумел сочетать строгость архитектурной формы с изысканным изяществом орнамента. Народная фантазия прибавила к этому поэтическую легенду, и фонтан в нашем сознании стал символом скорби, памятником верной любви. Устное народное творчество дало толчок пушкинскому вдохновению. Иод впечатлением поездки в город (сентябрь 1820 года) родились поэма «Бахчисарайский фонтан» и гимн детищу Омера стихотворение «Фонтану Бахчисарайскою дворца». Шаблон:Цитата Пять лет спустя во дворце побывал Мицкевич. Быть может, под тихий звон капель пришли к нему строки сонета «Бахчисарай»: Не молкнет лишь фонтан в печальном запустенье, — Шаблон:Цитата Поэтичны порою сами названия дворцовых сооружений: Золотой кабинет, Бассейный садик, Соколиная башня... Иные из них достаточно красноречивы. Нетрудно догадаться о назначении Посольского зала, Летней беседки, Зала Совета и Суда...

На протяжении всей своей истории дворец непрерывно менялся. Многократно его перестраивали, обновляли, расписывали и перекрашивали. Выли в прошлом и нынешнем столетиях ремонтные работы, исказившие подлинный облик дворца, была (уже в наше время) первая научная реставрация, выполненная специалистами Госстрои УССР.

Во дворце ныне историко-архитектурный музей, экспозиции которого знакомит с прошлым города и юго-западного Крыма. Музей очень популярен один из самых посещаемых в области.

Гостям Бахчисарая, которые приезжают сюда см стороны Севастополя, представляется редкая возможность осмотреть прямо с дороги, не выходя из машины, и городские древности, и новостройки. Здесь, на въезде, новый Бахчисарай, ставший за последние два десятилетия городом «высоток», мирно уживается со старым: слева и справа от шоссе вы увидите средневековые мавзолеи.

Осмотр начнем с древнейшего мавзолея он справа у дороги. Прежде всего обращаешь внимание на благородство форм, искусную обработку камня. И как все, казалось бы, просто: квадрат, восьмигранник, полусфера... По мнению исследователей, мавзолей воздвигнут в конце XIV - начале XV века.

Вспомним дату основания города: 1502 год. Если идти не от первого упоминания, а от самого раннего памятника, то Бахчисарай окажется старше на его с лишним лет.

По другую сторону дороги, несколько ниже ее,— еще три мавзолея. Они построены позднее (XV — конец XVI века) и тоже покоряют простотой и изяществом форм, высоким искусством каменотесов.

На ранний, начальный период истории города проливает свет еще одно монументальное сооружение, расположенное в непосредственной близости от дворца музеи. Чтобы осмотреть его, надо от школы № 2 подняться вверх, на пригорок. Памятник — это тоже мавзолей — относится, судя по архитектуре, к XIV — XV векам. Облик его не столь строг, как у мавзолея, осмотренного нами в новом городе. Некоторую праздничность придают постройке удлиненный купол и открытый дворик, стены которого прорезаны стрельчатыми арками и украшены узкими декоративными бойницами.

Мавзолеи самые древние памятники Бахчисарая. Кроме ценности исторической, они представляют и несомненную культурную, эстетическую ценность. К тому же это единственные свидетельства начальной норы города.

Интересны своими памятниками, достопримечательностями окрестные горы. Когда Бахчисарай еще не существовало, здесь уже были крупные поселения, монастыри, феодальные замки, небольшие укрепленные убежища. Все, что от них уцелело, и t вест но теперь иод общим названием «пещерных городов». В большинстве памятники эти расположены на пл а сообразных вершинах, на живописных скалах, i оснодсi нуюших над горными ущельями и долинами.

Понятие «пещерные города» условно. Путешественникам конца XVIII начала XIX века, которые ввели его в литературу, были известны и ими описаны вырубленные в скалах пещеры. Лишь впоследствии, благодари археологическим раскопкам, ученые установили, что основу большинства «пещерных городов» составляли наземные постройки укреплении, жилые дома, храмы, а пещерные помещении имели чаше всего подсобное значение — хозяйственное или оборонительное.

«Пещерный город» это обычно целый комплекс сооружений. Некоторые из таких комплексов были крупными по средневековым понятиям городами, площадью до 10—15 гектаров, другие поменьше всего 1 2 гектара. Один из самых больших — Чуфут-Кале — расположен в 3,5 километра от Бахчисарая.

Когда возникли «пещерные города»? Единого мнении пока нет. Принято считать, что многие из них зарождаются еще на заре средневековья. Так, возникновение Чуфут-Кале ученые относят к VI веку. Просуществовал он свыше тысячи лет. Самый крупный из «пещерных городов», некогда (в XIV—XV веках) столица независимого княжества, основан, по-видимому, в V —VI веках. Называют его по-разному Феодоро, Мангуп, причем оба названия столь же древние, как и сам город, а может быть (есть и такое предположение), намного старше.

О возрасте памятников истории, расположенных в Вахчисарае и его окрестностях, идут споры. И это естественно: недостает данных. Но с каждым годом их становится все больше, многое уточняется, пересматривается. Сегодня мы можем сказать с уверенностью, что человек живет здесь, на месте нынешнего Бахчисарая, не менее 40 тысяч лет. Советские археологи установили, что в юго-восточной части города (район улицы Басенко) находилась одна из крупнейших в Крыму палеолитических стоянок. Ныне она известна всему миру под названием Старосельской.

В окрестностях города, где расположены его древние памятники, находится и современное учреждение, оснащенное по последнему слову науки и техники, Крымская ордена Трудового Красного Знамени астрофизическая обсерватория ЛН СССР. Это всесоюзного и мирового значения центр, занимающийся изучением физики Солнца. В обсерватории работают 50 докторов и кандидаток наук, с 1952 года ею руководит один из крупнейших астрофизиков мира академик Л. В. Северный.

Здесь, в поселке Научном, советскими учеными впервые обнаружено явление пульсации Солнца, многое сделано ими для выяснения природы солнечных вспышек, магнитных полей на Солнце. Советские астрофизики поддерживают тесные контакты со своими зарубежными коллегами. Традиционными стали в городке астрофизиков международные симпозиумы, часто приезжают сюда делегации ученых и» различных стран мира. В разгар летнего сезона Бахчисарай, обычно тихий и малолюдный, становится неузнаваем. На старых узких улочках города, во дворце-музее можно встретить гостей из всех пятнадцати братских республик Советского Союза и почти 40 стран мира — из Чехословакии, Польши, Болгарии, Венгрии, Румынии, Германской Демократической Республики, Федеративной Республики Германии, Франции, Соединенных Штатов Америки... И это понятно: город давно уже стал одним из центров отечественного и иностранного туризма.

Вместе с авторами этой книги вы прошли, дорогой читатель, по наиболее примечательным, традиционно туристским местам Бахчисарая. Вашему взору предстали святые для всех нас реликвии недавнею прошлого, красота сегодняшних мирных будней, вы ощутили особый, свойственный только этому городу, колорит ушедших веков. Своеобразие Бахчисарая, связь времен, которую чувствуешь на каждом шагу, отобразил крымский поэт Борис Серман. Шаблон:Цитата На этом заканчивается наше знакомство с Бахчисараем, его ближними и дальними окрестностями. Гели вы однажды остановили на лом юроде свой выбор, ожидания ваши не будут обмануты и вам еще и еще раз захочется приехать сюда. Не прощаемся с вами. До новых встреч!